Одним з найважливіших елементів корекційної роботи з учнями, що мають тяжкі порушення мовлення, є проведення артикуляційної гімнастики.
Основний контингент серед дітей з ТПМ складають діти з дизартрією. Значно менше дітей з моторною алалією, ринолалією. Як правило, у дітей присутнє загальне недорозвинення мовлення.
У дітей з дизартрією завжди страждає тонус м'язів апарату артикуляції - язика, щік, губ і т.ін. Тонус може бути як підвищеним (язик напружений, тому звуки спотворені або випадають), так і зниженим (млявий язик, звуки, як можна здогадатися, також з дефектами). Спостерігається стертість артикуляції або так звана «каша в роті». Пояснюють порушення звуковимови недостатньою іннервацією артикуляційного апарату.
У зв’язку з ураженням певних зон кори головного мозку у дітей з алалією не формуються тонкі моторні координації мовленнєвого апарату, ускладнені артикуляційні диференціації, порушені послідовність та переключення, спостерігається оральна апраксія. Часто дитина у пошуках певного артикуляційного укладу, або не може переключитися на інший.
З вище зазначеного видно, що напрацювання навичок виконувати тонкі, точні рухи язиком та загалом розвиток рухливості органів артикуляції має велике, ключове значення у подоланні мовленнєвих порушень дітей з ТПМ.
Постановка звуків у дітей з ТПМ ускладнена, потребує більше часу. Поставлені звуки важко автоматизуються.
«Артикуляційна готовність до постановки звуків»
Щоб вимовити звук рідної мови, язик повинен зайняти певну фонетичну позицію. Маючи тяжке порушення мовлення, дитина часто неспроможна виконати заданий артикуляційний уклад. Для розвитку рухливості органів артикуляції робимо артикуляційну гімнастику.
Артикуляційна гімнастика
Артикуляційна гімнастика це сукупність спеціальних вправ, спрямованих на зміцнення м'язів артикуляційного апарату, розвиток сили, рухливості і диференційованості рухів органів артикуляції.
До них належать:
- язик- губи- нижня щелепа- м'яке піднебіння- язичок.
Головною метою артикуляційної гімнастики є вироблення повноцінних рухів і певних положень органів артикуляційного апарату.
Перед розвитком рухливості мускулатури язика проводять вправи для мімічних м'язів обличчя. У дитини розвивають довільність та диференційованість мімічних рухів, контроль за своєю мімікою. Дітям дається інструкція хмурити брови, надувати щоки, проковтувати слину, закривати і відкривати рот.
Відсутність контролю над станом рота у дітей з дизартрією значно ускладнює розвиток довільних артикуляційних рухів. Часто можна спостерігати що рот у дитини відкритий, виражена слинотеча. Якщо на початкових етапах роботи не привчити дитину закривати рот, губи стають малорухливі та виключаються із процесу артикуляції. Як наслідок, - дитина вимовляє губні звуки М, Б, П зубно-губним способом.
Перший етап роботи - вправи для губ, що сприяють їхньому розслабленню та посиленню тактильних відчуттів у поєднанні з пасивним закриванням рота дитини. Для розвитку достатньої сили м'язів обличчя, губ використовують спеціальні вправи - Міогімнастику.
Розвиток артикуляційної моторики ведеться систематично, тривало, використовуючи загальний комплекс та специфічні вправи. Робота спрощується використанням ігор.
Починати роботу над артикуляційними вправами слід зі статичних вправ. Це такі вправи як: лопата, посмішка (жабка), хоботок, бубличок, бегемотик, парканчик, гірка, голочка, чашечка, Відпрацювавши правильне виконання статичних вправ, можна переходити до вправ на переключення: посмішка-хоботок, посмішка-бубличок. Корисне чергування напруження та розслаблення язика у вправах лопата-голочка, лопата-чашечка.
Наступними відпрацьовуються динамічні вправи: смачне варення, коник, малярі, годинник, гойдалка тощо. Існують комплекси вправ на свистячі, шиплячі, сонорні звуки. Але під час роботи слід дотримуватись принципу – краще менше, але якісніше! На комплекс піде більше часу, а відстежити якісне виконання не вийде.
Важливим розділом гімнастики артикуляції є розвиток більш тонких і диференційованих рухів язика, активізація його кінчика, відмежування рухів язика і нижньої щелепи. Корисні вправи щодо стимуляції рухів кінчика язика при відкритому роті, нерухомій щелепі.
Спочатку артикуляційну гімнастику потрібно виконувати перед дзеркалом. Дитина має бачити, що язик робить. Ми, дорослі, не замислюємося, де знаходиться зараз язик (за верхніми зубами або за нижніми). У нас артикуляція - автоматизована навичка, а дитині необхідно через зорове сприйняття знайти цей автоматизм, постійно вправляючись. Тому артикуляційна гімнастика проводиться із максимальним підключенням різних аналізаторів (зорового, слухового, тактильного).
В подальшому, якщо уклад відпрацьований з дзеркалом, вправу можна проводити із заплющеними очима, привертаючи увагу дитини до пропріоцептивних відчуттів.
Правила виконання артикуляційної гімнастики:
Проводити артикуляційну гімнастику потрібно щодня, щоб навички, що виробляються у дітей, закріплювалися.
Не слід пропонувати дітям більше 2-3 вправ за один раз.
Кожна вправа виконується по 5-7 разів.
Статичні вправи виконуються по 10-15 секунд (утримання артикуляційного укладу в одному положенні).
При відборі вправ для артикуляційної гімнастики треба дотримуватися певної послідовності, йти від простих вправ до складніших.
Артикуляційну гімнастику виконують сидячи, перед дзеркалом, тому що в такому положенні у дитини пряма спина, тіло не напружене, руки та ноги перебувають у спокійному положенні.
Дорослий повинен бути навпроти дітей. Спочатку назвати вправу, потім показати зразок виконання вправи. Надалі дорослий контролює якість виконання вправи дітьми.
Використання ігрових моментів з дітьми молодшої ланки дозволить виконувати потрібні рухи артикуляції невимушено і природньо. Тому інколи артикуляційну гімнастику можна проводити в ігровій формі.
Комплекси артикуляційних вправ, представлені у вигляді цікавих казок про Язичок, викликають в дітей інтерес до органів артикуляції, розвиток їх рухливості та активізації зорового сприйняття (всі вправи виконуються перед дзеркалом).
При дизартрії, інколи – алалії, дитина не критична до свого порушення. Дитині можна поставити звук. І він вимовляється ізольовано та під наглядом вчителя з корекції мовлення. Але треба досягти того, щоб дитина усвідомлено і довільно це робила (розуміла куди поставити язик, як витягнути губи, як закрити або відкрити рот). Тому наша спільна мета – підняти мотивацію дитини до виправлення порушень звуковимови.
За наявності трьох відпрацьованих компонентів у дитини - психологічної мотивації до чистої вимови, фонематичної готовності та готовності артикуляційного апарату, - звуки легше автоматизуються і вводяться в самостійне мовлення дитини.
Немає коментарів:
Дописати коментар